Я написав листа французькою, бо це мова, якою я найменше брешу. Уламки каменю, що застрягли в центрі — із сусіднього будівельного майданчика — порізали мені пальці; я любив цей гострий біль. Під час другої тривоги за ніч я змив майже всі слова; залишилося достатньо, щоб вода намалювала річки на папері. Родольф, учасник, а не герой: той, хто відмовляється забувати, що можна малювати, навіть коли місто затамує подих.

«Лист до Києва, прочитаний тихим голосом, — це вже мініатюрна громадська площа».