Вірш-каліграфія, створений на майстерні « камінь і серце » у дзеркальній залі Подолу, після вправи з керованим диханням, де кожен учасник отримав гладкий камінь з берегів Дніпра. Клер спочатку писала тремтячою рукою, потім чорнилом індиго, що вже не розтікалося — ніби тіло нарешті повірило вказівці: покласти біль на папір, а не в груди.

Текст поєднує французьку та українську: строфи про бабусю, що рахувала камінці на мурі в Тернополі, рядки про серце, що «важить як гарячий камінь на долоні» після нічної тривоги. Верстка нагадує колаж: вирізані слова, уривки креслення будинку з руїн сусіднього будмайданчика, пляма охристої акварелі як пил гіпсу в підвальному повітрі.

Твір — жива метафора програми Against Stones: перетворити важке на світло, дати форму скорботі, не приручивши її. Учасники читали вірш по колу пошепки; глашатай Володимир повторив його на Контрактовій площі. Камінь і серце — матерія й пульс, мінеральна прохолода й людське тепло, що відмовляються розлучатися.